Більша частина людей, яка мешкає на Західній Україні, мали у своєму житті досвід перетину кордону. Мешканці Львівщини орієнтуються у правилах та процесах перетину кордону з Польщею, ми ж вирішили отримати новий досвід і вирушили на день у Словаччину, в Кошице.
Поїздка стала можлива, оскільки ми на пару днів приїхали у гості до дідуся та бабусі Назарівни в Ужгород. А кордон зі Словаччиною знаходиться відразу за межею міста, тож у нас навіть було дві спроби щоб його перетнути.
Кордон
Враховуючи таку малу відстань від міста, ми мали чудову можливість обрати час, коли б на нашу думку було найшвидше та найменш болісно перетнути. Першого дня (у неділю) ми вибрались о 9 ранку і перед нами було вже 10 машин перед шлагбаумом. Переговоривши з місцевими, які вже чекали у черзі, вияснилось, що такі черги на вихідні це нормально і що за їхніми підрахунками перетин нам займе 4-5 годин. Ми не були готові так довго чекати, тож розвернулись і поїхали гуляти містом – вирішили повернутись сюди вже в понеділок (на щастя, він теж був вихідним) і виїхати вже раніше, щоб оминути основну частину черги.
В понеділок ми виїхали вже о 7.30, і мали надію, що Назарівну перекладемо ще сонною у машину. Але вона, мабуть, відчула наш хитрий план і сама прокинулась о 7.00. Перше наше враження від кордону в цей день було дуже оптимістичним. Жодної машини перед шлагбаумом – і ми відразу заїхали на територію КПП. Там машин перед нами було з 15, але дуже насторожила кількість машин між виїздом з української сторони і заїздом на словацьку. Та ми думали, що близько перезмінка (о 08.00 митники та прикордонники здають зміну) і після цього все зарухається швидше. Заїжджаючи на територію, ми перепитали у прикордонника, чи є можливість проїхати кордон в іншій черзі, оскільки у нас дитина, та дізнавшись, що їй вже виповнилося 2 роки, сказав, що вона вже старша і щоб ми стояли у загальній черзі.
Перезмінка пройшла, а машини швидше не зарухались. В загальному перетин зайняв нам 5 годин, і це був найдовший час, який ми провели утрьох на кордоні. До того в середньому час на кордоні з Польщею нам займав 2-3 години максимум. Вже під’їхавши до митників, вони нам порадили на майбутнє підходити до них і вони б пустили нас швидше, бо ми з дитиною. Та вже зараз вони не могли це зробити, оскільки ми були у загальній черзі і виїхати з неї ми не могли, оскільки були відділені парканом. Та, забігаючи наперед, ми скористались їхньою порадою, коли повертались вже назад.
Але тут слід зауважити важливий момент. Головні рішення на КПП на українській стороні (в якій черзі стояти, чи можна її оминути) – приймаються прикордонниками, а не митниками. Якщо вам колись потрібно буде з дитиною швидше перетнути кордон, підходьте з цим запитанням саме до них. Крім того, знайте, що митники і прикордонники часто недолюблюють один одного. Тому якщо попроситеся в митників, прикордонники не оминуть нагоди сказати вам, чиїми обов’язками є слідкування за дотриманням черги на кордоні.
До речі, наш пост про порядок дій при перетині кордону можна прочитати тут.
Що ж ми робили 5 годин, і як при цьому поводилась Назарівна?
Оскільки ми планували ранній виїзд, та сподівалися, що малеча ще частину часу буде спати тож захопили з собою для неї сніданок. Тому першу годину вона була в машині: снідала, лазила по сидіннях та слухала музику. Далі ми вийшли трішки на вулицю, просто ходили і розказували їй, все, що відбувається навколо. Вже коли під’їхали ближче і настав час перевірки документів, Назарівна дуже пожвавилась. Вона дуже любить спілкування і для неї було дуже важливо віддати самій свій паспорт та відповідати на питання працівників прикордонної служби 🙂
Ось уривок з їхньої розмови: 
Пр: Привіт, як тебе звати?
Н: Ксєня
Пр: А куди ти їдеш?
Н: Хм… В зьоопайк.
Пр. : А кого ти хочеш там побачити?
Н: Сьоника, Мапочку і Дінозява.
Пр: Як тобі добре, я б теж так хотіла
Ці розмови хоч трішки її відволікли, та все ж далі все частіше ми чули «А цього черга, хочу їхати шідко, шідко». Сонце ставало все вище і термометр у машині почав показувати +31 . Через те що малеча встала раніше ніж звичайно, і настрій був не надто добрим, вирішили спробувати її заспокоїти трохи на руках у тіні. Так вона і заснула, і наступні півтори години нашого очікування проспала на вулиці. Наш ерго-рюкзак лежав собі у машині, бо ми не очікували і не планували такого швидкого засинання 🙂 Але все обійшлось, мамина спина та руки вижили (кріпатура на наступний день далась чутись, все ж 14 кг ваги)). Та ми раділи, бо якраз з її прокиданням нарешті опинились біля контролю зі сторони Словаччини і це була остання процедура перед виїздом. Далі ми могли їхати “шідко-шідко” 🙂
Дорога
Дорога до Кошице від кордону зайняла нам півтори години. Оскільки малеча вже виспалась, то далі треба було її розважати. На щастя у нас завжди з собою декілька книг на вибір, набори наклейок і ігри, а ще можемо співати і бавитись, вдаючи, що ми герої різних казок чи мультиків і вести різні смішні діалоги.
Оскільки ми перетнули кордон в обід, то розуміли, що центр міста побачити нам вже не вийде. Тож вирішили зосередити свою увагу суто на Зоопарку і Дінопарку. Останні 12 км до них ми їхали по GPS-навігатору, бо знаків по місту мало. Сам парк розташований на горі, з якої відкривається дуже гарний вид на місто. Ще перед виїздом ми шукали інформацію та відгуки, які могли б нам пригодитись у поїздці. В двох останніх відгуках люди вказували, що, не зважаючи на те, що на сайті парку пише, що паркова є безкоштовною, за неї треба буде доплатити 2 євро. Так і сталось: на в’їзді на паркінг стоїть паркувальник з касовим апаратом, і щоб заїхати – потрібно заплатити. Хороша новина – оплата не прив’язана до часу, який ви стоїте. Парковка є досить велика, а ще туди ходить міський автобус, який має там кінцеву зупинку.
Зоопарк
Як вказувалось у відгуках людей, на обидва парки (нагадуємо, вони знаходяться на одній території, але вхід у Дінопарк неможливий, без купівлі квитка у Зоопарк, оскільки один знаходиться всередині іншого) вам потрібно виділити десь 3-4 години. Враховуючи, що ми туди приїхали о 14.50, всі наші плани відвідати центр міста остаточно були знищені. Тож ми вирішили дати можливість Назарівні натішитись і набігатись по парку, не підганяючи її, розуміючи, що нас ще чекає дорога назад і якою вона буде – ніхто не знає.
Територія парку – 2,92 квадратних кілометра, тож якщо ви їдете з тодлером, зважте скільки він у вас проходить-пробігає сам. Подумайте над тим, щоб мати з собою коляску або ергорюкзак чи слінг (що це таке читайте тут). Ми мали усе, бо ж думали, що частину часу там вона спатиме, але історію ви знаєте 😉 Просидівши так довго в машині, Назарівна дуже радісно кинулась бігати по цілому парку. Вхідний квиток на дорослого (в обидва парки) коштує – 6,40 євро; на дитину від двох років – 1,5 євро. Є родинний квиток для 2 дорослих і 2 дітей. Діти до двох років безкоштовно.
За мову можете не хвилюватись, вона досить зрозуміла для читання, особливо якщо ви знаєте польську. В касі, та й по дорозі, ми спілкувались зі словаками українською, або пропонували англійську на вибір.
Тільки зайшовши на територію, ми були здивовані побаченим: по доріжці гордо походжав собі павич, качки перелітали з одного вольєра у інший; величезні кондори, які, на щастя, обмежені в своїх пересуваннях сіткою, споглядали на нас з висоти 🙂 Великі тварини у вольєрах і загонах. На кожній табличці з надписом про тварину написано коли саме їх годують, тож часом можна потрапити теж на таке видовище. Але з того, що ми бачили, це здебільшого час між 10.00 і 12.00.
Більше інформації можна отримати на сайті зоопарку, хоч інформацію там знайти не надто легко і родом він явно з початку 2000-х 🙂
Дінопарк
Та все ж ми найбільше поспішали до Дінопарку. Вхід виконаний у стилі Парку Юрського періоду. Вже від самого початку вас зустрічають трицератопс та брахіозавр. Вони рухають головами, хвостами і видають звуки.
Всі фігури динозаврів майстерно виконані і досить приємні на дотик. Вони гарно вписуються в середовище (виглядає, ніби ви ходите лісом). Тільки один, який повинен би плавати, трохи кумедно виглядає біля потічка – як кит, котрий викинувся на берег.
Біля кожного є опис, що за це за вид, яка його висота в порівнянні до людського зросту і ще є загадки. Всі таблички словацькою мовою, та їх можна прочитати і здогадатись, про що йде мова.
Як і на вході у Зоопарк, у Дінопарку є карта, де показано, де та яких саме динозаврів ви можете знайти.
Карта Дінопарку у Кошице (фото з сайту kosice.dinopark.sk)
На території також є 3D-кінотеатр, де показують короткий (11 хвилин) фільм про динозаврів. Перегляд фільму входить у вартість квитка. Ми його не відвідували, бо 3D фільми не радять дітям до 5 років. Та і невідомо як Назарівна відреагувала б на динозавра, який рухається на неї з екрану – вона і в парку час від часу забувала, що вони не справжні і хотіла, щоб вони перестали ричати 🙂
Також на території Дінопарку є магазинчик з сувенірами, дитячі майданчики – один звичайний і один, де можна бавитися у відкопування кісток в гігантській пісочниці; кіоск з морозивом і напоями (але він не працював в понеділок), фастфуд ДіноГриль і, звичайно, туалети. До речі, і в зоопарку, і в Дінопарку туалети безкоштовні.
Сайт у Дінопарку є окремий, і він значно інформативніший за сайт зоопарку. Крім того він локалізований на багато мов.
Наш висновок – зоопарк і Дінопарк не справили б надзвичайних вражень, якщо б були розташовані окремо. В зоопарку нема багатьох тварин (наприклад, Назарівна дуже хотіла побачити слона), він доволі невеликий в порівнянні, наприклад, з Вроцлавським. Дінопарк буде цікавий для тих, хто в такому місці вперше; для дітей, особливо для тих, хто цікавиться зараз динозаврами (майже у всіх є такий вік ;)). Але разом вони утворюють хороше місце, де можна провести вихідний день.
Ну і традиційно, краще один раз побачити, ніж кілька разів прочитати (не забувайте в налаштуваннях відео змінити якість на найвищу):