Враховуючи насиченість нашого щоденного життя, після того, як мама вийшла на роботу, наші подорожі все частіше перетворюються на «поїздку вихідного дня». Звісно, маючи лише два вихідних дні і розставляючи пріоритети, ти розумієш, що цей час треба також використати на прибирання, готування і підготовку на наступний тиждень. Але все одно треба знаходити час і на спільні виїзди. Цей вид відпочинку передбачає, з одного боку, менше планування, а з другого – він має бути більш спрогнозованим по часових рамках. Ви точно не захочете 4 години їхати в одну сторону, щоб потім 2 години побути і знову вертатись назад. Тож місця для таких мандрівок потрібно підбирати по тривалості доїзду і часу, який ви зможете провести на місці.
2 роки і 3 місяці 
40 км 
1 год
Коли приходить вечір п’ятниці, ти дуже радієш, що вже завтра вихідні, і можна відпочити, та відпочинок теж треба планувати наперед 🙂 На цей раз ми вирішили поїхати у Стільське. Це місце останніми роками часто згадується як один з варіантів відпочинку близько до Львова. Тож ми вирішили самостійно випробувати маршрут і тепер можемо розказати вам, що і як.
Село Стільсько
Знаходиться на території Миколаївського району. Перша письмова згадка про нього датована 14 століттям. Велика (її ще називали Біла) Хорватія (прадавня батьківщина сучасної Хорватії) – це колись чимала країна на території Прикарпаття. І саме це село, як виявилось зовсім нещодавно, було її столицею. Саме тут жили білі хорвати у IX-X століттях, тут був мегаполіс у 250 гектарів.
Їхати до нього не довго: 40 хвилин – і ви на місці. Половину маршруту дорога добра і їхати можна швидко – це траса Київ – Чоп (E50/M06), а от останні 8 км після повороту на Тростянець ваша швидкість різко впаде до 30 км/год, бо будете старатись максимально уникнути ям, яких тут багато.
Прочитавши інформацію наперед, ми знали, що ця місцевість є цікава своїм давнім городищем білих хорватів, печерами та природою. Наш GPS привів нас до церкви та кладовища, хоч на карті була позначка “Стільське городище”. Вже вийшовши з машини та поспілкувавшись з місцевими, ми отримали від них інформацію, що скелі заховані в лісі, але доброї дороги туди немає. Якщо ми хочемо побачити городище, то нам у сусіднє село Дуброва, і це за 4 км ходу.
Та ми були зацікавлені і вирішили таки піднятись на верх пагорба, щоб оглянути територію і вияснити, наскільки складним є захід у ліс. Видряпавшись по вузькій стежині вверх і вмостившись на карематі, ми смачно пообідали. А коли перепочинок закінчився, Назарівна скомандувала – “Йдемо далі, що тут ще є?”
Городище та скеля
Тож ми вирушили у сусіднє село шукати таки городище. Знайти його дуже легко, бо воно розташоване при самій дорозі. Біля нього навіть є зупинка автобуса, тому оминути його неможливо. Маленькі келії місцеві мешканці використовують як льохи. Майже на усіх “келіях” є двері із замками. Ті дві, що були відкриті, нам вдалось роздивитись. У них досить мало місця і відразу за входом є заглиблення – двері є на рівні майже як вікна в сучасних будинках.
Ліворуч від печер височіє скеля Дірявець. Названа вона так тому, що в ній є наскрізний отвір, через який може вільно пройти людина. Інша назва скелі — Столовий камінь, оскільки її верх такий рівний, як стіл. Третя її назва – Храм Сонця. Це масивне каміння справді дуже вражає – є відчуття, що хтось наче навмисне поставив його там
Як підсумок, можемо сказати наступне: Стільсько – незаїжджена точка в околицях Львова. Ви майже гарантовано не зустрінете тут інших туристів, місцеві ще не мають тут сувенірних крамниць, зате використовують келії як льохи 🙂 Тут цікаво побувати, проте відсутність будь-якої інформації дається взнаки – якщо ви не знаєте, що це, то для вас це будуть просто дірки в скелях. Ну і цілий день там робити нема що – хіба що ви, як і ми, візьмете з собою намет і розкладете його поруч 🙂