Останнім часом в нашій компанії друзів було прийняте рішення, що найкраще дарувати емоції і враження, а не матеріальні речі. Про мандрівку-подарунок і буде наша розповідь. На дворі був серпень, а ми зібрались на сплав по Дністру.
6 місяців 
200 км 
3,5 год
Дорога
Дорога виявилась досить далекою (200 км в одну сторону) і звивистою. Наш пункт призначення був в селі Лука Городенківського району Івано-Франківської області. Якщо їхати зі Львова, то це трохи далі за Тлумачем. Дорогу до Івано-Франківська було обрано через Рогатин з двох причин: по-перше, вона коротша, а по-друге, всі саме хвалили її стан після ремонту, а дорога через Стрий явно бажала кращого по більшій частині маршруту в Івано-Франківській області. До колишнього Станіслава дорога і справді зараз хороша, хоч і йде через велику кількість населених пунктів.
А от за Івано-Франківськом асфальт почав кудись зникати, а чим ближче ми були до кінцевого пункту, тим більшими ставали ями. Вже перед самим фінішом на нас чекало фінальне випробування – металевий міст, застелений не надто добре закріпленими дошками. Ми їхали компанією з двох авто, і нашим друзям на Mitsubishi Pajero, не зважаючи на високий кліренс, не пощастило – одна з дощок стала дибки при наїзді і фактично з м’ясом вирвала один з порогів-підніжок. Тому радимо бути обережними на цьому мості і перетинати його з невеликою швидкістю.
Що ми брали з собою?
Оскільки поїздка була на день, то речей багато ми не брали:
- Коляска
- Май-слінг, який власне активно випробовувався. Що це таке можете прочитати у нашій слінгоісторії.
- 3 підгузника
- Гризунці
- Тепліший одяг на вечір (штанці, светрик і шапочка)
Місце призначення
Виїзд планувався на ранок, та, як це часто буває, виїхати вдалось лише перед обідом. На щастя сонце так сильно не палило, і за 3,5 год ми приїхали в кемп на Дністрі “Білий Бізон”
Це чудове місце для відпочинку, яке не перевантажене благами цивілізації і дозволяє повністю відключитись вашому мозку. Перше, що впадає вам у очі – неймовірно щира і відкрита сім’я з дітками і милим псом маламутом, які і є власниками кемпу. Вони з радістю діляться з вами своїм досвідом і радять, як краще використати час і отримати максимум задоволення від сплаву.
Саме вони намовили взяти Ніно з собою у сплав, розповідаючи,що так роблять вони і багато власників собак, з якими до них приїжджають. Вони ж запропонували одягнути Ніно в жилет, та ми відмовились =) Повірте існує дуже мало розважальних закладів, закладів проживання і відпочинку, які розуміють, що собака теж член вашої родини і тому ви його всюди з собою берете ;). Власники розповідали нам історію про мопса, який саме нещодавно пройшов сплав зі своїми господарями, і навіть мопс був у рятувальному жилеті.
В сплав можна йти з дитиною, тільки якщо вона вже може сидіти. Відповідальність за дитину, звісно ж, лежить на батьках, але дитячі рятувальні жилети тут є. Враховуючи факт, що Назарівна в той час ще не сиділа, наша експедиція розділилася на дві частини – одна частина (включно з татом) поїхала джипом власників кемпу до стартової точки сплаву вверх по течії (тоді фініш виходить саме біля кемпу), а інша, у складі якої була мама і Назарівна, залишилися “матрасити” в “Бізоні”.
Територія тут просто чудова. Фото з кемпу взяті з їхнього сайту, та вони повністю відповідають реальному стану.
Природа довкола дуже гарна і, спустившись вниз з пагорба, на якому є кемп, ви потрапляєте до річки. В цей день вона була неймовірно теплою, і ми шкодували, що не взяли з собою памперси для плавання для малечі. Тож вдалося лише помочити ноги.
Сплав
Варіантів маршруту сплаву є два – довгий і короткий. Оскільки ми запізнилися з виїздом і з прибуттям, то про довгий вже не могло бути й мови. Як виявилося, все – на краще 🙂 Як ми вже згадували, погода була дуже теплою, вода теж, а оскільки це тривало вже якийсь час, то річка доволі сильно обміліла і течія була ледь помітна. З усіх “гребців” (а нас було шестеро, не враховуючи собаки 🙂 ) лише троє мали досвід такої активності. Всі інші пробували свої сили вперше. Всі ці факти в сукупності призводили до того, що пливли ми доволі повільно, втомлювалися. Керувати каное, виявляється, ще тяжче, ніж просто гребти – від досвіду і умінь людини, яка це робить, в значній мірі залежить, коли ви дістанетесь до фінішу 🙂 Ми добряче петляли річкою, поки навчилися тримати курс.
Враховуючи, що в нашому каное плив ще й пес (а золотисті ретрівери дуже люблять воду і плавання), а погода, нагадуємо, була спектоною, то в нас ще бували зупинки, щоб виловити Ніно з води, оскільки плисти поруч їй явно подобалося більше, ніж сидіти поміж гребців. Одного разу під час невдалого маневру каное дещо перехилилося, а Ніно занадто швидко вирішила оголосити про евакуацію, і через її стрибок на борт ми всі опинилися в воді 🙂 На щастя, річка влітку там неглибока, всі в жилетах, а організатори завбачливо дають вам герметичний мішок, щоб скласти техніку, яка боїться води (головне – добре його закрити 😉 )
З отакими пригодами ми добралися до фінішу на годину пізніше, ніж це планувалося. Відпочивши трохи, взялися до вечері. На території кемпу є кухня, де можна замовити собі їжу, але є також можливість приготувати самостійно собі шашлики, що ми успішно і зробили.
На території дуже приємно і гарно, тож ми не зчулись, як вже було темно і нам треба було вибиратись додому. Хоч влітку день довгий, та все ж дорога перед нами була ще далека.
Виїзд додому
Виїзд припав вже на дев’яту вечора, тож до Львова ми добрались вже за північ. На такі випадки добре мати з собою людину, яка не дасть водію заснути, розмовляючи з ним усю дорогу. Бо після дня на свіжому повітрі і виснажливої греблі всі почували себе втомлено, і багато хто задрімав. Малеча теж смачно сопіла в автолюльці всю дорогу додому, тож нам на щастя, не прийшлось зупинятись по дорозі.
Короткий підсумок – цей заклад чудовий для тих, хто хоче на кілька днів втекти з галасливого міста і не потребує готелів. Тут є що робити навіть для ледачих туристів-матрасників, не кажучи вже про любителів активного відпочинку. Вже повернувшись додому, ми дізналися, що пропустили зовсім поруч з кемпом живописні руїни Раковецького замку на берегах Дністра. Тож на цей рік маємо в планах ще раз відвідати це місце, цього разу з ночівлею, щоб уникнути поспіху і спробувати довгий маршрут сплаву. Чи попливе з нами Назарівна? Хто зна, все можливо 😉 З нетерпінням чекаємо теплих днів і можливості поїхати туди і спробувати. А це місце однозначно і впевнено – рекомендуємо.
