Коли Назарівні було півроку, ми мали нагоду відпочивати в Білому Бізоні, де Ніно з татом сплавлялись по Дністру, а мама з малечею релаксували на території. Після повернення додому ми дізнались, що таких баз в Карпатах є дві, друга на Черемоші – Білий Слон. Вже тоді ми зрозуміли, що дуже б хотіли побувати на одній з них довше, на пару днів хоча б. І тут, побачивши анонс про слінгозліт, який відбувається саме в Білому Слоні, вирішили – це доля, треба їхати.
1 рік і 4 місяці 
285 км 
6 год.
Дземброня
Село Дземброня є гірським населеним пунктом, який розташований недалеко від райцентру Верховина Івано-Франківської області. Вікіпедія та інші джерела говорять, що за легендою назва села виникла після того, як польські жовніри шукали в околицях дочку пана, яка загубилася в лісі, та кричали “Ґдзє Броня?”. Серед інших версій походження — угорське слово “dzsemborin”, яке перекладається як “святкування”. Згідно цієї версії, у день літнього сонцестояння на горі Вухатий Камінь, яка розташована неподалік села, мольфари приносили жертву богам — різали білого бика. Хочете вірте, а хочете ні, але всі ми дуже любимо такі розповіді, і тому вони називаються легендами – бо підтвердження їм ніхто вам не дасть 😉
Як нам пояснили власники кемпу, місцеві мешканці ділять село на Нижню Дземброню, де власне ми і були, і Верхню Дземброню, звідки беруть початок пішохідні маршрути на Чорногірський хребет.
Вже вдома ми дізнались про те, що на південний захід від Дземброні на потоці Мунчель (впадає у річку Дземброню) можна побачити каскади водоспадів, які мають назву Дзембронські (інший варіант — Смотрицькі). Загальна висота перепаду води — близько 100 м, висота найвищого каскаду — 10 м. Тож маємо ще на що подивитись, як вирушимо туди знову.
Хоч там в околицях і без того є на що дивитися. З хребтів Степанський та Косарище, розташованих на північ над селом, у добру погоду відкривається мальовничий вигляд Чорногірського хребта.
Як і будь-яке екологічно чисте місце, де можна досхочу ховатись від цивілізації, село розташоване подалі від транспортних шляхів. Дістатись сюди нелегко, але воно того вартує.
Дорога
Якщо ви вирушатимете до Дземброні автомобілем зі Львова, то перш за все вам потрібно добратися до Івано-Франківська. Дороги є дві. Перша – через Стрий, Долину, Калуш. Але швидше буде через Рогатин і Галич – вона нещодавно відремонтована, і навіть не зважаючи на те, що проходить через велику кількість населених пунктів, їхати по ній доволі легко. Правда слід враховувати велику кількість різких поворотів – з іншого боку, ця дорога доволі мальовнича 🙂
Далі, до Дземброні, дороги є теж дві. Перша – через Надвірну, Яремче, Ворохту. Але тут є одна проблема. Дорога в доволі хорошому стані лише до Татарова (поворот на Буковель), далі стає гіршою. А після Ворохти назвати це дорогою взагалі не повертається язик – це стрибання з однієї ями в іншу.
Інша дорога – через Коломию, Косів, Верховину. Від Івано-Франківська до Коломиї дорогу нещодавно відремонтували, велика її частина має по дві смуги в кожному напрямку. Саме в Коломиї ми робили довгу зупинку на заправку, їжу і розминку, і винайшли там новий вид сімейного відпочинку – пікнік на АЗС 🙂 Ми взяли килимок і постелили його за будівлею заправки на траві, там нагодували Назарівну, дали їй нагулятися, а тоді поїхали далі.
Пікнік на АЗС в Коломиї
Ділянка від Коломиї до Косова в цілком доброму стані. А от від Косова – з перемінним успіхом. Місцями дорога щойно відремонтована, аж просто любо-дорого нею їхати. Але є дві ділянки, де асфальт відсутній повністю, і дорога скоріше подібна на ґрунтову; на щастя, вони недовгі.
Після Верховини, в селі Ільці, треба не пропустити поворот наліво на Дземброню, відразу після АЗС. На повороті є банер кемпу Білий Слон.
Ну а далі… А далі 8 км ґрунтової дороги, вздовж Черемошу. Місцями дорога розбита, є один неприємний підйом, і є місця де дорога дуже вузька. На одному з таких нам довелося розминатися з зустрічною вантажівкою. Одне наше колесо в результаті зіскочило в водовідвід, довелося просити, щоб штовхнули авто і помогли виїхати. На щастя, це вдалося доволі легко 🙂
Якщо авто у вас повнопривідне, то боятися нема чого. Якщо ж, як у нас, звичайний сімейний автомобіль, то оці останні кілометри радимо бути уважними.
Білий Слон
Сам кемп розташований в дуже гарному місці, і якщо вам подобаються фотографії в інтернеті, зроблені зсередини намету назовні і видно ноги і чудові гори, то тут ви зможете таке фото зробити самі 😉 І головне, що в кемпі все ніби просто організовано, але добре продумано, і в результаті тут комфортно почуватиметься і сім’я з дітьми (незалежно від віку), і велика компанія друзів, яка вирішили зробити тут привал і вирушити вранці далі підкоряти гори. Хочете готуйте самі, якщо втомились – довіртесь пані на кухні. Все смачно, бо приготовлене добре та ще й на вогні. А фото і дружні обійми з маламутом Руді точно запам’ятаються вам надовго.
Власники кемпу вболівають за чисте та безпечне довкілля. Якраз на наступний день після нашого приїзду на території кемпу Білий Слон встановили контейнери (до цього все збирали у звичайні коробки) для розподілу сміття: скло, пластик, інше сміття, а органічні відходи просять викидати у кухні самообслуговування у відповідний контейнер. Органікою потім смачно частувались корівки, які живуть і пасуться зовсім поруч. Для батарейок теж є спеціальна коробка. А зважаючи на те, що протягом тижня на базі мешкало 29 сімей з дітьми, виділили ще й окремий контейнер для памперсів.
Кемп – велика стартова точка багатьох розваг. Рафтинг (сплав по Черемошу на надувному човні або на байдарці), підйом на вже згадані полонини, ну і, звичайно, на сам Чорногірський хребет – до обсерваторії на горі Піп Іван, гори Вухатий Камінь, а там вже і до Говерли рукою подати. Крім того, можна взяти напрокат велосипед, або домовитися з місцевими і покататися на конях.
Але, як ми казали, коли починали свій канал на Youtube, краще один раз побачити, ніж десять раз прочитати. Тому ось короткий огляд кемпу Білий Слон від нас:
Бути в горах і не піднятись хоча б на маленьку вершину – то не про нас 🙂 Тому, звісно, ми з нетерпінням чекали, що погода нам сприятиме, і ми зможемо піднятись і побачити хоча б частинку неймовірної краси Чорногори. Оскільки всі були з дітьми, то маршрути вибирались не складними і на невелику відстань. Але краєвиди місцевості настільки неймовірні, що батькам і дітям після побаченого відкривалось друге дихання і хотілось йти все далі і далі 😉
Підйом на хребет
Це була наша перша спроба підйому з малечею, тож ми спробували бути готовимо до всього. Домовились, що тато бере Назарівну в ергорюкзак на спину, а мама несе рюкзачок з усім необхідним і відповідає за старшу чотирилапу дитину ;), яка все норовилась бігти першою і завести знайомства з місцевими гірськими коровами.
Першого дня ми піднялися на найближчий пагорб – щоб перевірити, як малеча почуває себе в ерго на спині, чи їй не тісно (нудно, гаряче, холодно, голодно – необхідне підкреслити :)). Зазвичай Назарівна сидить в ергорюкзаку на грудях, тому досвід був подвійно новим. Все пройшло вдало, і наступного дня ми з групою таких же батьків з дітьми – в слінгах, ергорюкзаках, а дехто вже і самостійно на своїх двох – вирушили на хребет Косарище.
Полонина Косарище
Перші хвилин двадцять стежка йшла через ліс, була дуже вузькою, кам’янистою, з переплетеним корінням – йти треба було доволі повільно, місцями утворювалися затори 🙂 Далі ми вийшли вже на відкриту місцевість, всі розтягнулися в ширину, періодично роблячи зупинки, щоб “попастися” суницями 🙂
Далі ми зробили привал на невеличкій полонині, звідки вже відкривався чудовий краєвид на декілька гір. Але ми знали, що найгарніші пейзажі – попереду. Тому ще півдороги – вже по “ґрунтовці” – і ми на хребті!
Звідси відкривається чудовий вигляд на Чорногору, є лавочки і столик, і навіть ведеться будівництво якихось будиночків. А ще організатори влаштували фотосесію і невеликий пікнік, а також домовилися з місцевими про катання на конях – але останнє Назарівна, виснажена емоціями і підйомом – проспала 🙂
Загалом підйом зайняв у нас півтори години з усіма зупинками, а вниз ми взагалі збігли за півгодини. Перший похід в гори вважаємо успішним 🙂
Що ми мали у рюкзаку:
- дощовики – погода у горах мінлива, тож треба бути готовим до всього. Назарівна має спеціальну слінго-накидку з капюшоном, тож її не прийшлось би витягувати з ерго.
- каремат і килимок-“піддупник” 🙂
- вода
- крем від засмаги
- запасний одяг для дитини (на випадок “аварії”, або якщо спітніє чи раптом стане холодніше)
- набір для нашого юного туриста – слінгобуси, перекус (фрукти, овочі, бублики і т.д.)
Слінгозліт
Ну а що ж таке цей слінгозліт, про який ми вже згадували, і з чим його їдять? Про те, що таке слінг і наш досвід його використання ми вже писали тут.
Слінгозліт – це подія, яка проходить кілька разів на рік в Карпатах. На тиждень з’їжджаються сім’ї, яким цікаве природне батьківство. Кожен день тут дуже цікавий і насичений – як для батьків, так і дітей. Багато майстер-класів і просто цікавих і приємних розмов на коциках на траві чи біля вогню 😉 І, звісно, з назви зрозуміло, що більшість батьків використовують слінг на щодень чи за потреби.
На літній слінгозліт в Білому Слоні в цьому році приїхало 29 родин (дітей значно більше), від малого і до великого, як то кажуть. Наступний слінгозліт планується у вересні , тому якщо вам цікаво – доєднуйтесь.
Як підсумок, можемо сказати, що ми рекомендуємо відвідати цей кемп і ці місця. Але враховуючи стан доріг і, відповідно, проблему з добиранням, радимо вам приїжджати сюди на 4-5 днів, щоб встигнути відпочити, випробувати різні активності, і знову відпочити 🙂
Підйом в гори з малюком – це, звісно, велика відповідальність, додаткові речі в рюкзаку, і, будемо щирі, це – тяжко 🙂 Але якщо починати з маленьких кроків, то це буде в радість всім.
На слінгозльоті багато сімей жили з маленькими дітьми в наметах, тому ми себе можемо взагалі вважати матрасниками. Наші перші спроби нічлігу в палатці з малюком – попереду, і ми, звісно, поділимося результатом з вами тут.